Європа входить у нову політичну фазу — не стільки через війну, скільки через її довготривалі наслідки. Пандемія, війна в Україні, геоекономічне суперництво США і Китаю — усе це зсунуло звичну рівновагу. Міграційна хвиля, енергетичні виклики й зростання праворадикальних партій стали факторами, які визначатимуть курс континенту в найближчі роки. І що важливо — це вже не тимчасові коливання, а системна зміна політичної логіки ЄС.
«Міграційний тиск знову став однією з найчутливіших тем для європейських урядів. Новий Пакт про міграцію та притулок мав би поставити крапку у внутрішніх суперечках, але, як і більшість компромісів у ЄС, лише розкрив новий фронт боротьби. Одні держави апелюють до гуманізму й спільної відповідальності, інші — до безпеки та контролю. Кожен уряд намагається балансувати між європейською солідарністю та страхом перед власними виборцями, — вважає Альона Лебедєва, власниця української багатопрофільної промислово-інвестиційної групи компаній «Аурум Груп».
На її думку, енергетичний фронт став для Європи одним із найсерйозніших випробувань останніх десятиліть — і водночас історією успішної адаптації. Після російського шантажу газом ЄС за два роки повністю перебудував систему постачання. «Якщо у II кв. 2021 року частка російських нафти й нафтопродуктів у загальному імпорті становила 29%, то в середині 2025 року — лише 2%. Імпорт трубопровідного газу з Росії скоротився з 48% до 12%, а зрідженого — із 22% до 14%. До 2028 року ЄС планує повністю відмовитися від російських енергоносіїв».
Паралельно запроваджено масштабні програми енергозбереження й диверсифікації імпорту — від Норвегії до США. І проблема сьогодні не у вартості «зеленої» енергії (іноді її навіть віддають у мережу безкоштовно через профіцит), а в її нестабільності, що залежить від погодних умов. Європа гідно пройшла енергетичну кризу, але водночас ризикує потрапити в нову — залежність від американських енергоносіїв. Торговельні угоди між ЄС і США вже передбачають закупівлі на сотні мільярдів доларів, що створює нову асиметрію на ринку.
«Для України цей контекст відкриває не лише проблеми, а й можливості. Ми володіємо значними запасами урану — базового елемента палива для атомних станцій, що є ключовим енергетичним ресурсом стабільного майбутнього Європи. У перспективі це може стати стратегічним напрямом співпраці — від видобутку до спільного виробництва та технологій», — наголошує Альона Лебедєва.
На тлі цих процесів посилюються популістичні та праворадикальні сили. Вони експлуатують втому суспільства, страх перед «іншими» й недовіру до традиційних політиків. ЄС, який будувався на ідеї відкритості, сьогодні змушений сам ставити бар’єри — і зовнішні, і внутрішні. Нові політичні баланси формуються не в Брюсселі, а у виборчих кабінках Італії, Німеччини, Франції та країн Центральної Європи.
Це створює нову реальність: коли «європейський консенсус» уже не гарантує стабільності, а кожна криза стає лакмусовим папірцем ефективності європейської моделі.
«Тож Україні важливо усвідомити: ми маємо справу з Європою, яка трансформується. Союз, що був символом стабільності, сьогодні переживає політичну перебудову, і саме тому підтримка нашого курсу на інтеграцію потребує нових аргументів — не емоційних, а стратегічних», — каже Лебедєва.
Ми повинні пропонувати не лише «європейське майбутнє для України», а й українську користь для Європи — у сфері безпеки, енергетики, продовольства, логістики, технологій.
«На згадку спадає концепція «виклик – відповідь», яку сформулював видатний англійський історик Арнольд Тойнбі у книзі «Збагнення історії». Вона полягає в тому, що в міжнародній політичній та економічній конкуренції перемагають ті, хто, маючи виклик, здатен дати на нього гідну відповідь. На думку Тойнбі, свого часу Австрія перетворилася з дрібного політичного формування на потужну імперію саме завдяки вдалій відповіді на тиск Османської імперії», — говорить Альона Лебедєва.
Коли ж відповідь слабша за виклик — держави, компанії чи навіть цілі цивілізації втрачають силу й вплив. Так сталося, наприклад, із колишнім лідером світового комунікаційного ринку Nokia, який не впорався з викликом нової технологічної епохи смартфонів.
Сьогодні Європа стоїть перед власним історичним викликом. Від того, якою буде її відповідь, залежить не лише майбутнє Союзу, а й наш шлях до нього. Україна має шанс стати не пасивним спостерігачем, а активним учасником цієї відповіді.