Європейський Союз уперше за довгий час відкрито шукає нестандартну формулу розширення. Йдеться про можливість прискореного, але поетапного вступу України до ЄС – не як технічний експеримент, а як політичний сигнал і складову майбутньої архітектури безпеки після війни.
За інформацією Reuters, у Європейській комісії обговорюють сценарій, за якого Україна могла б формально приєднатися до Євросоюзу у відносно стислі терміни, але отримувати повний обсяг прав і повноважень поступово – залежно від виконання критеріїв членства. Це радикально відрізняється від класичної моделі розширення, до якої ЄС звик за останні десятиліття.
Варто одразу зауважити: ця ідея перебуває на ранній стадії і не має статусу узгодженого рішення. Багато держав-членів скептично ставляться до будь-яких фіксованих дат вступу, наголошуючи, що розширення має базуватися на реальному прогресі реформ і потребує ратифікації парламентами всіх 27 країн. Окремо лунають застереження щодо створення дворівневої моделі членства – у Брюсселі добре розуміють, що такий прецедент може змінити саму логіку майбутніх розширень.
ЄС фактично стоїть перед дилемою: або зберігати формальну чистоту правил, або адаптувати їх до реальності війни. Запропонований підхід перевертає звичну послідовність євроінтеграції. Україна могла б швидше стати членом Європейського Союзу, але доступ до права голосу, бюджету й ключових політик отримувала б поетапно. Навіть у такому форматі йдеться про складне рішення, що потребує одностайної політичної волі та проходження внутрішніх процедур у державах-членах.
Як на мене, це показник глибшої трансформації самого ЄС.
«Європейський Союз уперше серйозно розглядає сценарій, у якому політична доцільність випереджає класичну бюрократичну логіку розширення», – і це не випадково.
Контекст цих дискусій очевидний – війна і можливі параметри майбутньої мирної угоди з Росією. У Єврокомісії все частіше визнають: Україна політично не має десятиліть очікування, які були типовими для попередніх хвиль розширення. Для українського суспільства перспектива членства – це не абстрактна європейська мрія, а питання стабільності, економічної прогнозованості та безпекового якоря.
«Для України питання членства – це не технічний трек, а питання виживання, довіри й безпекових гарантій у післявоєнний період», і саме це змінює тон дискусії в Брюсселі.
Водночас ЄС не може ігнорувати інші напрямки розширення. Чорногорія та Албанія залишаються найближчими до повноправного вступу за технічними критеріями й проходять класичний переговорний шлях. Будь-яке відхилення від усталених правил неминуче викличе питання – і вимагатиме тонкого політичного балансування всередині Союзу.
Саме тому ідея поетапного членства для України є передусім політичним рішенням. Вона відображає усвідомлення того, що інтеграція України для ЄС стала питанням власної безпеки, а не просто черговим етапом розширення. Але тут є ключовий ризик.
«Напівчленство не може бути постійним станом. Без чітких етапів, дедлайнів і взаємних зобов’язань воно ризикує перетворитися на символічний жест», який заспокоїть сьогодні, але створить фрустрацію завтра.
Тому головне завдання – не вигадати нову форму членства заради компромісу, а поєднати швидку політичну інтеграцію з реальним, вимірюваним прогресом реформ. Лише така модель може привести Україну до повноправного членства і водночас зберегти довіру до правил, на яких тримається сам Європейський Союз.