У Європейському Союзі транспорт дедалі чіткіше виходить за межі економіки і стає частиною безпекової політики. Ідея так званого «військового Шенгену» означає створення простору, де військова техніка, персонал і вантажі можуть переміщатися між країнами швидко, без зайвих бюрократичних бар’єрів і за уніфікованими правилами.
Станом на березень 2026 року ця тема вже перейшла з рівня концепцій у практичну фазу. На рівні ЄС триває робота над регламентом, який має спростити переміщення військових вантажів, а також гармонізувати процедури між державами. Йдеться вже не лише про політичні декларації, а про спробу створити обов’язкову рамку для швидкого і масштабного переміщення сил та техніки в межах Союзу.
Паралельно формується більш системна рамка. Military mobility розглядається разом із ширшими ініціативами на кшталт Readiness 2030, ReArm Europe та іншими оборонними програмами. Це означає, що транспорт більше не є допоміжним елементом – він стає частиною загальної архітектури безпеки.
«Особливу роль у цьому процесі відіграє залізниця. Європейська комісія вже працює над адаптацією правил для перевезення військових вантажів, включно з негабаритною технікою та небезпечними матеріалами. Також переглядаються окремі регуляції, щоб вони відповідали новим вимогам до швидкості та сумісності перевезень, – зауважує Альона Лебедєва, власниця української багатопрофільної промислово-інвестиційної групи компаній «Аурум Груп».
Важливим є і те, що військова мобільність інтегрується в цивільну інфраструктуру. Мережа TEN-T дедалі більше розглядається як основа для переміщення не лише товарів і пасажирів, а й військових вантажів. Частина інфраструктурних проєктів уже планується як dual-use – тобто з урахуванням і цивільних, і оборонних потреб.
Окремий вимір – цифровий. У ЄС працюють над створенням єдиної системи обміну даними, яка дозволить координувати перевезення між країнами без затримок і дублювання процедур. Йдеться про уніфікацію стандартів, безпечний обмін інформацією та інтеграцію національних систем.
Лебедєва також звертає увагу на події навколо Ірану, які лише підсилили цю логіку. «Перебої з судноплавством у районі Ормузької протоки показали, що транспортна безпека для Європи – це не лише питання переміщення військ на східному фланзі, а й здатність економіки витримувати удари по глобальних маршрутах постачання енергоносіїв, сировини та критичних товарів. Коли зовнішня криза майже миттєво впливає на логістику, ціни на енергію та виробничі витрати в Європі, інфраструктура стає питанням не лише ефективності, а й стратегічної стійкості», – вважає вона.
У результаті формується новий підхід до інфраструктури як такої. Дороги, залізниця, порти й логістичні системи починають розглядатися не лише як економічні активи, а як частина стратегічної стійкості. І ключове питання тут у тому, чи зможе Європа перебудувати свою транспортну систему так, щоб вона однаково ефективно працювала і в мирний час, і в умовах підвищених безпекових ризиків.
«Для України ця тема має окреме значення. Українська транспортна система вже фактично працює в умовах постійної військової мобільності, а досвід швидкої адаптації логістики, залізниці та інфраструктури до кризових умов може стати практичним кейсом для ЄС. У контексті інтеграції до TEN-T і розвитку спільних коридорів Україна може не лише бути частиною нової системи, а й впливати на її формування – як країна, яка вже пройшла через необхідність поєднання економічної та оборонної логіки транспорту. У цьому сенсі інтеграція України до європейських транспортних мереж – це вже не лише питання торгівлі чи відбудови, а й питання внеску в нову модель європейської безпеки», – наголошує Альона Лебедєва.
Водночас подальший рух України в цьому напрямі потребує більш структурованого підходу. Йдеться, зокрема, про імплементацію директив ЄС щодо спрощення прикордонних процедур, а також санітарного і фітосанітарного контролю, що безпосередньо впливають на швидкість проходження вантажів.
Альона Лебедєва підкреслює, що не менш важливим є питання управління коридорами. Доцільним виглядає створення інституту національних координаторів за кожним із напрямків TEN-T, що проходять через Україну, адже різні коридори мають власну специфіку, вузькі місця та потребують окремих управлінських рішень.
Крім того, логічним кроком могло б стати формування постійного консультативного механізму за участі України та сусідніх країн ЄС, а також Молдови, для синхронізації інфраструктурних рішень і планування розвитку коридорів. Саме на цьому рівні може формуватися практична координація, без якої навіть стратегічні ініціативи залишаються фрагментованими.