24 серпня Україні виповнюється 35 років незалежності.
Для людини 35 років – це вже вік зрілості. Для держави – дуже короткий відрізок часу. Особливо для країни, чия історія державності значно довша за дату, яку ми відзначаємо сьогодні.
У 1918 році Українська Народна Республіка проголосила незалежність. Через 73 роки, 24 серпня 1991-го, Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. Важлива деталь: у самому документі йшлося про продовження тисячолітньої традиції державотворення. А вже 1 грудня незалежність на всеукраїнському референдумі підтримали понад 90% тих, хто взяв участь у голосуванні.
Тому 1991 рік варто сприймати не як початок української історії, а як момент, коли Україна знову отримала можливість самостійно визначати своє майбутнє.
За 35 років ми добре зрозуміли ще одну річ: незалежність не завершується проголошенням чи міжнародним визнанням. Вона потребує щоденної роботи.
Держава залишається незалежною тоді, коли має сильні інституції, конкурентну економіку, власний людський капітал, енергетичну та технологічну спроможність. Коли її підприємства працюють, люди створюють нові продукти, інвестують, навчаються, сплачують податки, виходять на зовнішні ринки та будують довгострокові плани.
У бізнесі це особливо добре відчувається. Стійкість майже ніколи не складається з одного великого рішення. Вона формується із сотень щоденних: виконати зобов’язання, зберегти команду, знайти новий ринок, перебудувати логістику, продовжити інвестувати, коли зовнішні обставини змушують бути значно обережнішими.
Так само будується і країна.
Останні роки дали Україні досвід, якого ніхто не хотів би отримувати. Водночас вони дуже чітко показали, наскільки багато залежить від здатності людей брати на себе відповідальність – у державному управлінні, армії, бізнесі, громадах, освіті, медицині та звичайному повсякденному житті.
Саме тому цього дня для мене особливо важлива вдячність.
Дякую українським військовим і всім, хто захищає нашу країну.
Дякую нашим партнерам в Україні та за кордоном за довіру, яку вони зберігають навіть у часи великої невизначеності. За готовність продовжувати спільні проєкти, шукати нові рішення та дивитися на Україну не лише через призму сьогоднішніх ризиків, а й через її майбутні можливості.
І окремо я хочу подякувати командам усіх наших підприємств. Людям, які щодня приходять на роботу, ухвалюють рішення, запускають виробництво, ведуть переговори, працюють із клієнтами, створюють нові продукти та забезпечують роботу компаній. Саме така щоденна, часто непомітна праця і створює фундамент економічної стійкості.
Історія рідко складається лише з великих дат. Значно частіше вона формується звичайною роботою мільйонів людей між цими датами.
У 35 років уже природно менше говорити про те, ким ти хочеш стати, і більше – про те, що ти для цього робиш.
Мені здається, це справедливо і для України.
Наступний етап нашої незалежності має бути не лише про збереження держави, а й про її якість. Про економіку, здатну конкурувати за капітал і таланти. Про сучасну промисловість, енергетику, технології та освіту. Про інституції, яким довіряють. Про країну, в якій хочеться не лише залишатися, а й будувати довгострокове майбутнє.
35 років – достатній термін, щоб усвідомити ціну незалежності.
І водночас це лише початок того, що ми можемо з нею зробити.