Наприкінці листопада МВФ оголосив про досягнення угоди на рівні персоналу щодо нової програми EFF для України на $8,1 млрд, яка має замінити чинну програму, розраховану до 2027 року. Переговори місії Фонду відбулися у Києві 17–21 листопада та стали реакцією на зростання ризиків для українського бюджету у 2026–2027 роках.
На цьому тлі МВФ повертається до більш жорстких умов співпраці та очікує від України структурних рішень, а не тимчасових фіскальних латок. Це вже не антикризова підтримка перших років війни – це етап, коли міжнародні партнери вимагають реальних реформ і відповідального бюджетного планування.
«Центральна вимога МВФ – припинення практики податкових пільг та лазівок. Фонд наголошує, що фінансування бюджетного дефіциту має ґрунтуватися не на тимчасовому зовнішньому ресурсі, а на розширенні податкової бази. Йдеться про скасування вибіркових преференцій та боротьбу зі схемами мінімізації, включно з використанням ФОПів великим бізнесом. У заяві місії особливий акцент зроблено на тому, що ухвалення нового законодавства має відбуватися в комплексі з імплементацією європейських директив та міжнародних стандартів», – зазначає Альона Лебедєва, власниця багатопрофільної промислово-інвестиційної групи «Аурум Груп».
Серед пріоритетів Фонду – оподаткування доходів на цифрових платформах, реформа пільгового режиму для посилок до 150 євро та запровадження критеріїв, які унеможливлять прикриття трудових відносин статусом ФОПа.
«Зростання імпорту через безмитні посилки стало аргументом на користь того, що країна фактично втратила контроль над значною частиною роздрібного імпорту. У відповідь МВФ пропонує імплементацію стандартів DAC7 та правил ОЕСР, що мають перетворити цифрові платформи на повноцінних учасників податкового моніторингу держави», – додає Лебедєва. Вона відзначає, ці внутрішні дисбаланси посилюються і монетарними обмеженнями, які НБУ вимушений підтримувати в умовах війни та високих бюджетних потреб.
У частині монетарної політики МВФ очікує, що курс гривні відіграватиме більшу роль як амортизатор, а обсяг валютних інтервенцій поступово скорочуватиметься. Йдеться не про різкі рухи, а про більш зважене використання міжнародних резервів, значною мірою сформованих завдяки зовнішній фінансовій допомозі. Це має забезпечити їхню достатність та стійкість у середньостроковому періоді.
«У ширшому контексті нова програма МВФ фіксує переломний момент: зовнішні партнери дають зрозуміти, що фінансування більше не є автоматичним і не може компенсувати слабкі місця української економічної політики. Дефіцит у $63 млрд у 2026–2027 роках – це наслідок не лише війни, але й багаторічної практики відкладених рішень та залежності від зовнішніх ресурсів. І ця ситуація не про те, що «донори недофінансовують», а про те, що країна досі не виконала частину необхідної «домашньої роботи», – вважає Альона Лебедєва.
Проблема полягає не лише у нестачі ресурсів – а в тому, що їх довго витрачали, виходячи з припущення, що зовнішня підтримка буде нескінченною. МВФ вимагає відмови від фіскальних експериментів, які не відповідають умовам воєнної економіки: вибіркових пільг, разових витрат, політичних проєктів, що фінансуються з бюджету. Наслідки помилок – це не лише перегляд умов співпраці, але й ризик втрати довіри міжнародних партнерів, без якої пройти 2026–2027 роки буде неможливо.
Лебедєва звертає увагу на те, що ключове питання сьогодні звучить так: чи готова Україна перейти від політики короткої вигоди до політики довгої відповідальності? Нинішня дискусія про податки, пільги і бюджет – це не технічний спір, а вибір між стабільністю економіки та поверненням до старих звичок. І МВФ – перший міжнародний інститут, який сформалізував те, про що бізнес і експерти говорять давно: без системних рішень зовнішні гроші не здатні захистити країну від її власних прорахунків.