Альона Лебедєва, власниця промислово-інвестиційної групи Aurum Group
Продати державний актив і отримати ефективний приватний бізнес – різні завдання. Указ президента Узбекистану від 28 серпня 2026 року якраз про цю розвилку: держава знижує вартість входу в угоду, але якість активу після продажу, як і раніше, залежить не від аукціону, а від капіталу, управління та правил, які залишаться для нового власника.
На торги планують виставити частки у 84 господарських товариствах, 1 242 об’єкти нерухомості та близько 8 тис. гектарів землі під підприємницькі й містобудівні проєкти. Ще 85 підприємств із державною участю готують до ліквідації або реорганізації. Сукупну вартість активів оцінюють приблизно у 100 трлн сумів – понад $8 млрд. До кінця року бюджет розраховує отримати щонайменше 14 трлн сумів.
Важливіша не довжина переліку. Змінюється економіка самої купівлі: скільки потрібно заплатити одразу, як довго можна розраховуватися і що відбувається з лотами, на які ринок не реагує.
Вхід стає дешевшим – і це розраховано не на всіх
Початковий платіж під час придбання державного активу через онлайн-аукціон знижують із 30% до 15%, його потрібно внести протягом 30 днів. Залишок можна виплачувати поетапно без відсотків.
Для великих активів умови ще гнучкіші. Повна оплата протягом шести місяців дає знижку 25%. Інший варіант – 35% вартості за три місяці та розстрочка залишку до п’яти років. Або 50% за шість місяців і виплата решти суми до семи років без відсотків.
Для локального стратегічного покупця це суттєва зміна. Якщо значна частина капіталу заморожується в момент угоди, менше коштів залишається на обладнання, ремонт та обіговий капітал. Держава фактично кредитує не лише продаж, а й саму можливість приватного сектору придбати актив.
Для інституційного інвестора з Лондона чи Сінгапура дешевий вхід сам по собі майже нічого не вирішує. Йому потрібні звітність, зрозуміле корпоративне управління, захист міноритаріїв і сценарій виходу. Розстрочка на сім років – аргумент для одного типу капіталу. Для іншого вирішальними є зовсім інші умови.
Немає попиту – ціна має рухатися до ринку
Масштабна приватизація часто спотикається об просту річ: актив роками залишається в переліку й не знаходить покупця, тому що стартова ціна живе своїм життям, окремо від попиту.
Новий механізм це враховує. Якщо протягом трьох місяців немає інтересу, ціну можна поступово знижувати – аж до 10% стартової вартості. Для частини об’єктів передбачено гібридний аукціон: спочатку ціна рухається вниз, а після появи кількох претендентів – знову вгору. Раніше непродані лоти планують виставляти повторно.
Це правильний зсув: орієнтиром стає вже не балансова вартість, а готовність ринку платити. Але є й зворотний бік. Низька стартова ціна виправдана лише за реальної конкуренції. Без неї приватизація швидко перетворюється на продаж обмеженому колу покупців.
Земля без права будувати – це не актив
Окремий блок указу стосується землі. Ділянки дедалі частіше обіцяють готувати до аукціону як «готовий пакет»: із технічними умовами підключення до мереж і дозвільними документами на будівництво.
Для виробництва та девелопменту це може означати не менше, ніж ціна гектара. Інвестор купує не землю. Він купує термін до запуску. Якщо після торгів ще рік іде на електроенергію, воду, містобудівні умови та погодження, дешева ділянка швидко втрачає сенс.
Нерухомість, земля і системне підприємство – це різні ринки. Для перших двох нові умови оплати та підготовлений пакет документів справді можуть пришвидшити угоди. Для заводу чи банку дешевий вхід – не головний ризик.
Держави в економіці, як і раніше, багато
Приватизація в Узбекистані почалася не цього року. За оцінкою, яку президент розглядав у квітні, частка держави в економіці все ще становить близько 42%. Підприємств із державною участю залишалося 1 685, хоча за п’ять років їхня кількість скоротилася приблизно на 60%.
У 2025 році державні активи продали майже на 30 трлн сумів, до бюджету надійшло понад 10 трлн. Водночас 362 неефективні державні підприємства завершили рік зі збитками близько 4 трлн сумів.
Тому наступний етап уже не можна вимірювати кількістю лотів. Скорочення списку компаній нічого не доводить, якщо збиткові активи просто змінюють вивіску.
Великий актив – інший рівень угоди
У поле продажу входять не лише будівлі та непрофільні об’єкти. В актуальному контурі указу – 98,9% акцій «Туронбанку», 100% страхової компанії Xalq Sug‘urta, 91,83% «Узекспоцентру», 79,27% Міжнародного бізнес-центру, транспортні та промислові підприємства. Раніше у планах фігурували й значно важчі промислові активи – від автопрому до хімії та енергетики.
Продаж приміщення – це питання ціни. Продаж системного активу – це борг, тарифи, зайнятість, доступ до інфраструктури, інвестиційна програма та конкурентне середовище.
Є й умова, яку інвестор зобов’язаний побачити ще до подання заявки. За тим самим указом держава може зберегти спеціальне право участі у стратегічно важливих компаніях після приватизації – фактично повернення логіки «золотої акції», яку в країні скасували у 2022 році. Покупця мають попередити заздалегідь, а саме право запроваджується окремим рішенням президента. Зміна власника в реєстрі за такої умови ще не означає повного контролю над активом.
Саме тут проходить справжня перевірка реформи. Ефект з’являється, якщо після угоди приходять новий капітал, обладнання, технології, управління та доступ до інших ринків. Інакше змінюється лише ім’я у витягу.
Міжнародний капітал уже тестує країну – точково
Сигнал із публічного ринку вже був. У травні Національний інвестиційний фонд Узбекистану UzNIF розмістив цінні папери в Лондоні та Ташкенті й залучив близько $604 млн. Попит перевищив пропозицію більш ніж у чотири рази.
Це важливо не через суму. Міжнародному інвестору недостатньо історії про швидке зростання. Йому потрібна можливість увійти та вийти за зрозумілими правилами. Якщо великі узбецькі компанії підуть за тією самою логікою – звітність, управління, захист акціонерів, – країна отримає доступ не лише до локального капіталу, а й до інституційного. Поки що це тест, а не нова норма для всієї приватизації.
Швидкість продажу – поганий KPI
Слабке місце процесу також відоме. Міжнародні фінансові інституції неодноразово зазначали: приватизація великих компаній і банків відбувається повільніше, ніж передбачалося, а вага держави, як і раніше, обмежує конкуренцію. Цифра «84 компанії» сама по собі нічого не доводить.
Дивитися потрібно на інше. Скільки активів реально продадуть. Скільки покупців вийде на аукціон. Хто отримає системні підприємства. Що відбудеться з ними через два-три роки. І чи не залишиться у держави право втручатися в рішення вже після угоди.
Надходження до бюджету рахувати легко. Модернізацію – ні.
Що перевіряти до подання заявки
Дешевий вхід не скасовує базової експертизи. Перед купівлею варто окремо перевірити:
Для інвестора нинішня хвиля справді розширює карту входу: промисловість, нерухомість, земля, енергетика, транспорт, інфраструктура. Але головний показник цього етапу – не сума проданого майна. Важливіше, скільки додаткового приватного капіталу ці активи залучать після продажу і чи з’являться за цим нові виробництва, технології та експорт.
Узбекистан уже вміє скорочувати кількість підприємств із державною участю. Тепер перевірка складніша: чи стане приватизація зміною якості активу, а не лише зміною власника.