Казахстан нарощує видобуток нафти, але водночас стає ще залежнішим від транспортної інфраструктури, яку контролює лише частково. Цей парадокс особливо чітко проявився наприкінці липня, коли робота основного експортного термінала Каспійського трубопровідного консорціуму на російському узбережжі Чорного моря кілька разів призупинялася.
Під час одного з таких епізодів добовий видобуток нафти й газового конденсату в Казахстані скоротився більш ніж удвічі – із середніх 2,16 млн барелів у червні приблизно до 1 млн барелів. На думку Альони Лебедєвої, власниці української промислово-інвестиційної групи Aurum Group, це показало фундаментальну проблему казахстанської економіки: країна інвестує у збільшення видобутку швидше, ніж розвиває незалежні маршрути експорту.
Перший висновок – високий видобуток не означає енергетичної незалежності
Через Каспійський трубопровідний консорціум проходить понад 80% нафтового експорту Казахстану. Система з’єднує родовища на заході країни з морським терміналом поблизу Новоросійська. Тому технічні несправності, регуляторні рішення або безпекові проблеми на території Росії безпосередньо впливають на можливість Казахстану постачати нафту на світовий ринок.
Під час липневої зупинки компаніям довелося скорочувати виробництво, щоб уникнути переповнення резервуарів. На родовищі Тенгіз, оператором якого є консорціум на чолі з американською Chevron, видобуток на певному етапі впав приблизно з 925 тис. до 406 тис. барелів на добу.
Для Казахстану такі перебої мають загальноекономічне значення. У перші місяці 2026 року на сиру нафту та нафтопродукти припадало близько 44% усього товарного експорту країни. Жоден інший сектор поки що не може швидко компенсувати значне скорочення нафтових поставок.
При цьому Казахстан продовжує збільшувати виробничі можливості. За підсумками 2025 року країна експортувала близько 78,7 млн тонн нафти, понад 82% із яких пройшло через КТК. Основний приріст забезпечило розширення Тенгізу. Отже, зростання видобутку не зменшило залежність від одного маршруту, а, навпаки, посилило її.
Другий висновок – ризики Казахстану стають ризиками міжнародних інвесторів
У найбільших казахстанських родовищах працюють Chevron, ExxonMobil, Eni, Shell, TotalEnergies та інші глобальні компанії. Chevron володіє 50% консорціуму Tengizchevroil, а Казахстан, за оцінкою казахстанської сторони, забезпечує близько чверті загального виробництва американської компанії.
Тому стабільність КТК важлива не лише для бюджету Казахстану. Вона безпосередньо впливає на виробничі показники, прибутки та інвестиційні рішення міжнародних енергетичних корпорацій.
Для Росії наслідки перебоїв є неоднозначними. Зупинка маршруту означає втрату дивідендів, податкових надходжень і завантаження інфраструктури Новоросійська. Російська «Транснефть» володіє 24% КТК, а частки в консорціумі мають й інші російські структури.
Водночас скорочення поставок казахстанської нафти зменшує загальну пропозицію на світовому ринку. Це може підтримувати ціни та посилювати попит на російську нафту в Індії, Китаї й Туреччині. Тому зупинку КТК не варто розглядати виключно як економічний удар по Росії – вона створює для Москви і втрати, і потенційні ринкові переваги.
Третій висновок – альтернативи існують, але їх недостатньо
Казахстан уже розвиває маршрут через Каспійське море та нафтопровід Баку – Тбілісі – Джейхан. У 2025 році через нього було транспортовано близько 1,2 млн тонн казахстанської нафти. У 2026 році країна планувала збільшити цей обсяг до 2,2 млн тонн.
Проте навіть після розширення цей маршрут залишатиметься у десятки разів меншим за КТК. Головним обмеженням є не лише потужність трубопроводу, а й доставлення нафти з Казахстану до Азербайджану. Для цього потрібні танкери, модернізовані порти та стабільна транскаспійська логістика.
Порт Курик здатний обробляти близько 200 тис. барелів на добу, тоді як через КТК у звичайному режимі проходить понад 1 млн барелів казахстанської нафти щодня. Ситуацію ускладнюють дефіцит танкерів, недостатня портова інфраструктура та обміління Каспійського моря, рівень якого за останні три десятиліття знизився приблизно на 2,5 метра.
За оцінкою Альони Лебедєвої, проблема Казахстану полягає не у відсутності альтернативних напрямків, а в їхньому недостатньому масштабі. Маршрути через Китай, Азербайджан, Німеччину або порти Балтійського моря можуть прийняти окремі партії нафти, але не здатні швидко замінити КТК. До того ж частина з них також проходить територією Росії, а отже, не забезпечує повної геополітичної диверсифікації.
Теоретично Казахстан міг би побудувати підводний нафтопровід через Каспій до Азербайджану. Однак такий проєкт потребуватиме значних інвестицій, складних міждержавних та екологічних погоджень і триватиме щонайменше кілька років.
Тому реалістичним завданням є не повна відмова від КТК, який ще довго залишатиметься найбільш економічно вигідним маршрутом, а створення резервної системи. Вона має дозволити країні продовжувати експорт без різкого скорочення видобутку навіть у разі зупинки одного напрямку.
Для цього інвестиції у нові родовища мають супроводжуватися співставними вкладеннями у порти, танкерний флот, резервуари, трубопроводи та міжнародні транспортні угоди.
Альона Лебедєва наголошує, що події липня змінили саме розуміння енергетичної незалежності Казахстану. Головним обмеженням для країни може стати не нестача нафти, а нестача маршрутів, які вона здатна контролювати. Від швидкості розвитку альтернативної логістики залежатиме, чи перетвориться зростання видобутку на довгострокове економічне посилення, чи лише поглибить залежність від одного транзитного коридору.