У глобальній гонці за штучний інтелект заведено говорити про чипи, моделі, дані й інженерів. Коли ж справа доходить до реальної AI-інфраструктури, перше питання інвестора значно прозаїчніше: чи вистачить країні стабільної електроенергії — і чи можна цю стабільність законтрактувати.
24 серпня на Silk Road Finance & Technology Forum у Ташкенті керівник департаменту фінансових технологій, цифровізації та штучного інтелекту Адміністрації президента Узбекистану Бобур Ходжаєв сказав про це прямо. Компанії, які розглядають будівництво дата-центрів у країні, одним із перших ставлять питання про надійність електропостачання. За його словами, частка «зеленої» генерації вже перевищує 30%, а для розміщення дата-центрів влада свідомо робить ставку на Каракалпакстан — через потенціал сонця і вітру.
Це вже не технічна ремарка енергетиків. Електроенергія стає одним із ключових ресурсів технологічної конкуренції. Країнам недостатньо запропонувати податкові стимули, кадри чи доступ до ринку. Вони мають гарантувати великі обсяги енергії за зрозумілою ціною, з резервом потужності й можливістю працювати 24 години на добу.
Мегавати стають частиною інвестиційної політики
Наступного дня, 25 серпня, Узбекистан увів у роботу три нові електростанції та три системи накопичення енергії (BESS) сумарною потужністю 2 423 МВт. Вартість об’єктів — близько $1,7 млрд. Запуски приурочили до 35-річчя незалежності, але економічний сенс виходить за межі святкової церемонії.
Найбільший об’єкт — парогазова станція на 1 573 МВт у Баяутському районі Сирдар’їнської області. Це базова генерація на газі, а не «зелений» проєкт. Саме такі станції закривають нічне й пікове навантаження, без якого дата-центр не працює. У Навоїйській області запрацював комплекс із сонячною станцією на 300 МВт і накопичувачем на 150 МВт. У Каракалпакстані — вітрова станція на 200 МВт із накопичувачем на 100 МВт. Ще одна BESS-система на 100 МВт запущена в Наманганській області.
Ці проєкти потрібні не лише через ШІ. Енергоспоживання зростає разом із промисловістю й побутом. Загальна встановлена потужність країни досягла 25,8 ГВт, із яких 8 ГВт, або 31%, припадають на сонце, вітер і гідроенергетику. У 2026 році виробництво планують довести до 90 млрд кВт·год — на 40% більше, ніж у 2020-му.
Поруч із традиційними споживачами з’являється новий конкурент за кіловати — цифрова інфраструктура. Президент Шавкат Мірзійоєв окремо доручав нарощувати обчислювальні потужності й кількість прикладних AI-проєктів. Раніше влада повідомляла вже про понад 200 таких ініціатив у різних секторах економіки.
Важливо не змішувати дві різні задачі. Національні AI-проєкти в освіті, медицині чи промисловості потребують зовсім інших обсягів енергії, ніж кластер для навчання великих моделей. Саме другий тип споживача змінює інвестиційну логіку: він купує не «доступ до ринку», а гарантований мегават.
Узбекистан продає вже не лише пільги
Найкраще зміну моделі видно на прикладі Каракалпакстану. Там створено спеціальний режим для проєктів у сфері штучного інтелекту та дата-центрів. Компаніям, які вкладають понад $100 млн, пропонують пільги IT Park, звільнення обладнання від мита і спеціальний тариф на електроенергію — 5 центів за кВт·год. Для порівняння, звичайний тариф для юридичних осіб раніше озвучували на рівні близько 8,3 цента. Держава також бере на себе частину витрат на дорожню, електричну та водну інфраструктуру.
Це вже інший тип пропозиції: не окрема податкова ставка, а пакет із землі, енергії, інженерії та спеціального режиму. Інвестор оцінює саме комплекс — доступ до мереж, ціну й стабільність електрики, воду для охолодження, телеком, можливість резервувати потужність і швидкість погоджень.
Інтерес переходить у конкретні угоди, але їхній статус треба називати точно. У Каракалпакстані підписано рамкову інвестиційну угоду на $130,9 млн щодо AI-дата-центру за участю тайванської Keycore Technology. Це заявка й рамка, а не автоматично введений об’єкт. Окремо розвиваються інші проєкти: саудівська DataVolt будує в Ташкенті дата-центр TAS-1 потужністю 12 МВт, перша черга очікується до кінця 2026 року; з корейськими інституціями, включно з Korea Eximbank, триває ширший діалог про капітал у цифрову та енергетичну інфраструктуру.
Питання стабільності постачання, яке ставлять міжнародні компанії, отже, не теоретичне. Узбекистан уже конкурує за капітал, для якого мегават є бар’єром входу.
Що саме купує інвестор
Раніше нову генерацію пояснювали потребами населення, промисловості та енергетичної безпеки. Тепер до цього списку додається технологічна конкурентоспроможність.
Дата-центр можна поставити в різних юрисдикціях. Тому інвестор дивиться не лише на регуляторний режим і податки. Його цікавить, чи витримає мережа постійне навантаження, чи є вільна потужність не «загалом по країні», а на конкретній підстанції, чи можна укласти довгий договір постачання, звідки береться електрика і чи вистачить води на охолодження.
Швидке поширення генеративного ШІ лише посилює цю вимогу. Кожна нова модель і кожен новий кластер створюють попит, який не зникає вночі й не прощає годинних відключень. Тариф 5 центів тут — лише один рядок у фінансовій моделі. Без SLA, резерву й зрозумілого походження енергії дешевий кіловат залишається маркетинговою цифрою.
Саме тому одночасний запуск парогазової генерації, ВДЕ і накопичувачів виглядає логічніше, ніж ставка лише на сонце. BESS не замінює станцію. Він згладжує піки й дає системі час маневру. Для AI-навантаження це критично.
Для Центральної Азії відкривається ніша. Але не автоматично
Регіон має те, чого бракує багатьом зрілим ринкам: потенціал сонця і вітру, вільні території, конкурентну вартість енергії. Якщо це доповнити сучасними мережами, накопичувачами, оптикою та передбачуваними правилами для капіталу, частина глобальної цифрової інфраструктури може прийти сюди, а не лише в Північну Європу чи Близький Схід.
Це шанс поступово змінити роль регіону, який світ досі часто сприймає як постачальника сировини або транзитну територію. Дата-центри й обчислювальні кластери — сегмент із вищою доданою вартістю. Але потенціал не конвертується в перевагу сам по собі.
Дешева електрика мало допомагає, якщо її не можна гарантувати цілодобово. Каракалпакстан дає вітер, сонце й простір, проте це також регіон із напруженим водним балансом. Дата-центр споживає не лише кіловати, а й воду на охолодження — або вимагає дорожчих систем сухого чи рідинного охолодження. Спеціальний тариф треба пояснювати до кінця: хто компенсує різницю, на який строк і чи не перекладається субсидія на інших споживачів. Інакше пільга виглядає привабливо на презентації й крихко в due diligence.
Окреме питання — мережі. Нові гігавати генерації не працюють, якщо вузьким місцем залишається передача. Інвестор купує не встановлену потужність країни, а доставлену енергію на конкретний майданчик.
Критерій, а не гасло
У найближчі роки публічна дискусія про штучний інтелект і далі крутитиметься навколо чипів, моделей, даних і талантів. Для держави, яка хоче прийняти цю індустрію, перевірка простіша й жорсткіша.
Узбекистан уже зібрав елементи цієї пропозиції: нову генерацію, накопичувачі, спецрежим і політичний пріоритет AI-інфраструктури. Це серйозніший крок, ніж більшість країн регіону зробила ще кілька років тому. Далі вирішуватиме не кількість оголошених мегаватів, а те, чи перетворюються вони на контракт, який міжнародний інвестор готовий підписати.
Боротьба за AI-інвестиції дедалі більше стає боротьбою за гарантовані мегавати. Не за обіцяні — за поставлені.
Альона Лебедєва, власниця промислово-інвестиційної групи «Аурум Груп»