У червні в Ташкенті має пройти Tashkent International Investment Forum 2026. Для Узбекистану це один із головних майданчиків, де країна показує іноземним інвесторам свою економічну траєкторію – приватизацію, енергетичний перехід, промислову модернізацію, логістику, агросектор і цифрову економіку. Сам форум позиціонується як простір не для загальних декларацій, а для роботи з конкретними інвестиційними проєктами, B2B- і B2G-зустрічами та угодами.
Для Узбекистану зараз важливо не просто привезти інвесторів на великий захід. Йому потрібно переконати ринок, що країна змінюється системно. І тут важливі не лише політичні заяви, а й макроекономічні показники. У першому кварталі 2026 року ВВП Узбекистану зріс на 8,7%, а Центробанк підвищив прогноз зростання економіки на рік до 7–7,5%. Інфляція в березні сповільнилася до 7,1%, базова інфляція становила 5,7%, а прогноз на кінець року – близько 6,5%. Це створює для інвесторів відчуття ринку, який не просто обіцяє зростання, а вже демонструє досить сильну динаміку. Як зазначає Альона Лебедєва, власниця української багатопрофільної промислово-інвестиційної групи компаній Aurum Group, саме поєднання макроекономічної стабільності та інституційних змін сьогодні формує для країни додатковий кредит довіри з боку міжнародного бізнесу.
Останні місяці добре показують цю лінію: вихід UzNIF на біржі Лондона і Ташкента, програма скорочення бюрократії, робота над досудовим врегулюванням спорів з інвесторами, акцент на цифровізації держпослуг. Фактично Ташкент намагається одночасно вирішувати дві задачі: залучати зовнішній капітал і робити внутрішню економіку більш прозорою та керованою.
Інвестор оцінює не лише розмір ринку чи темпи зростання. Він дивиться, як працює держава, чи можна швидко отримати послугу, чи не заблокує проєкт бюрократія, чи є зрозумілий механізм захисту прав, чи можна прогнозувати правила хоча б на кілька років уперед. Саме тому для Узбекистану важлива тема детінізації. За даними за перший квартал 2026 року, частка неспостережуваної економіки становила 22,9% ВВП. Це великий резерв для бюджету, банківської системи та офіційного бізнесу.
Узбекистан має сильний стартовий інтерес для бізнесу: велике населення, внутрішній попит, потреба в модернізації інфраструктури, енергетики, транспорту, житла, виробництва. Але сам потенціал не гарантує інвестицій. Капітал приходить туди, де потенціал підкріплений правилами. Саме тому цифровізація для Ташкента – це про нову економічну дисципліну. До 2030 року країна планує довести частку безготівкових платежів у торгівлі та послугах до 75%, а з 2026 року окремі операції поступово переводяться в безготівкову форму. Це має звузити простір для тіньових розрахунків і зробити економіку більш прозорою для держави, банків та інвесторів.
Тому Ташкентський інвестиційний форум можна розглядати як спробу зібрати в одну рамку те, що Узбекистан робить останніми роками: відкриття економіки, приватизацію, запуск нових фінансових інструментів, розвиток енергетичних проєктів і спрощення взаємодії бізнесу з державою.
На цьому тлі важливим є і борговий профіль країни: за підсумками першого кварталу 2026 року держборг Узбекистану становив близько 47 млрд доларів, з яких майже 40 млрд доларів припадало на зовнішній борг. Найбільшими кредиторами залишаються міжнародні фінансові інституції, зокрема Світовий банк та Азійський банк розвитку. Це означає, що для країни важливо показувати не лише темпи зростання, а й якість реформ, бо саме вона впливає на довіру кредиторів та інвесторів.
Для Центральної Азії це теж показово. Регіон дедалі активніше конкурує за капітал, логістику, виробництва й роль у нових маршрутах між Європою та Азією. Узбекистан у цій конкуренції намагається бути не периферією, а одним із центрів тяжіння. Його сильна сторона – поєднання демографії, внутрішнього попиту, потреби в інфраструктурі та готовності просувати цифрові інструменти як частину економічної модернізації.
Головний виклик для Ташкента – не в тому, щоб провести сильний форум. Це якраз можна зробити. Значно складніше – після форуму перетворювати інтерес інвесторів на реальні проєкти, прибирати бар’єри на рівні міністерств і місцевої влади, тримати обіцяний темп реформ. Інвестори будуть дивитися не лише на підписані меморандуми, а й на те, чи зможе держава забезпечити виконання правил, прозорі процедури, цифрову взаємодію та захист капіталу після завершення форуму.
На думку Альони Лебедєвої, саме здатність конвертувати політичні декларації у працюючі інституції та реалізовані інвестиційні проєкти стане головним критерієм оцінки реформ Узбекистану з боку міжнародного бізнесу в найближчі роки.
Для України цей кейс теж цікавий. Як наголошує Альона Лебедєва, Узбекистан показує, що країна може продавати інвесторам не окрему галузь, а загальну історію змін. Україні після війни також доведеться говорити з капіталом мовою не тільки потреб, а й конкретних проєктів, правил, гарантій і зрозумілої ролі держави. І що важливо – мовою цифр, інституційних рішень та практичних інструментів, які зменшують ризики для бізнесу.