Узбекистан має намір змінити підхід до залучення іноземних інвестицій, пропонуючи бізнесу готові промислові проєкти з підключеною інфраструктурою та необхідними дозволами. На думку Альони Лебедєвої, власниці Aurum Group і співвласниці Ташкентського насосного заводу, така модель здатна підвищити конкурентоспроможність країни в боротьбі за міжнародний капітал, однак її ефективність залежатиме від практичної реалізації.
19 жовтня 2026 року на другому засіданні Американо-узбецької ділової та інвестиційної ради в Самарканді президент Шавкат Мірзійоєв оголосив про перехід до нової моделі взаємодії з інвесторами за принципом plug and play. Вона передбачає надання компаніям підготовлених майданчиків з інженерною інфраструктурою, дозволами та проєктною документацією, що має скоротити час між ухваленням інвестиційного рішення та початком реалізації проєкту.
Новий підхід передбачає зміну ролі держави в підготовці промислових інвестицій. Замість надання земельної ділянки та окремих податкових преференцій влада має намір заздалегідь створювати умови, необхідні для розміщення виробництва. Для інвесторів це означає можливість скоротити тривалість адміністративних процедур, зменшити невизначеність щодо строків будівництва та точніше планувати капітальні витрати.
Як зазначає Альона Лебедєва, тривалість підготовчого етапу залишається одним із чинників, що впливають на рішення міжнародних компаній щодо розміщення виробництва.
«Коли інвестор розглядає кілька країн для будівництва підприємства, він порівнює не лише податкові умови чи вартість робочої сили. Не менш важливо, скільки часу знадобиться на отримання землі, підключення комунікацій, погодження документації та запуск виробництва. Кожен додатковий місяць підготовки збільшує витрати й відкладає отримання виручки. Тому скорочення цього періоду здатне стати конкурентною перевагою Узбекистану», – вважає Лебедєва.
Від податкових пільг до готової інфраструктури
Традиційно конкуренція за іноземні інвестиції будувалася навколо податкових послаблень, вартості ресурсів та спеціальних умов для бізнесу. Однак для сучасних промислових підприємств дедалі більшого значення набуває готовність інфраструктури, без якої навіть економічно привабливий проєкт не зможе розпочати роботу в заплановані строки.
Будівництво заводу починається задовго до встановлення обладнання. Підприємству необхідно забезпечити електропостачання, водопостачання, транспортний доступ, отримати технічні умови та погодити проєктні рішення. Якщо ці питання доводиться вирішувати після приходу інвестора, підготовчий етап здатен розтягнутися на роки, створюючи додаткові фінансові та організаційні ризики.
Модель plug and play передбачає, що значна частина цієї роботи виконується заздалегідь. Такий підхід уже використовується в індустріальних парках і спеціальних економічних зонах різних країн, однак його результативність залежить від того, наскільки підготовлені майданчики відповідають реальним потребам конкретних виробництв.
За словами Альони Лебедєвої, особливо важливо враховувати галузеву специфіку майбутніх підприємств. Універсальна інфраструктура не завжди відповідає вимогам складного машинобудування, металургії чи високотехнологічних виробництв, де параметри енергопостачання, логістики та інженерних мереж безпосередньо впливають на виробничі можливості.
«Підготовлений промисловий майданчик – це не просто ділянка, до якої підведено електрику та воду. Для машинобудівного підприємства важливі достатні енергетичні потужності, транспортна доступність, можливості розміщення важкого обладнання та організації виробничої логістики. Якщо держава заздалегідь враховує такі вимоги, інвестор отримує значно зрозуміліші умови для запуску бізнесу. Але для цього необхідна координація між інфраструктурними операторами, місцевою владою та самими промисловими компаніями», – наголошує Лебедєва.
$12 млрд домовленостей і новий механізм розподілу ризиків
Оголошення нової інвестиційної моделі відбулося на тлі розширення економічного співробітництва Узбекистану та США. До засідання Американо-узбецької ділової та інвестиційної ради сторони підготували пакет із 54 домовленостей і перспективних ініціатив загальною вартістю близько $12 млрд. Згодом узбецька влада повідомила про підписання відповідного пакета угод у сфері торгівлі, інвестицій і технологічного співробітництва.
Серед пріоритетних напрямів – модернізація промисловості, розвиток енергетичної та транспортної інфраструктури, видобуток і глибока переробка критично важливих мінералів, створення центрів обробки даних, впровадження штучного інтелекту та цифрових технологій.
Зокрема, співпраця з американською компанією Wabtec передбачає ініціативи щодо локалізації виробництва залізничної техніки та комплектувальних, а взаємодія з ReElement Technologies, Traxys і Trafigura пов’язана з розвитком проєктів у сфері критично важливих мінеральних ресурсів. Водночас заявлена вартість угод відображає потенційний обсяг співробітництва, а не вже здійснені інвестиції.
Додатковим елементом нової моделі має стати розподіл фінансових ризиків. Узбецькі підприємці зможуть брати участь у проєктах як партнери іноземних компаній, а створений Фонд прямих інвестицій – долучатися до їх фінансування. Передбачається, що поєднання підготовленої інфраструктури та спільної участі в капіталі дасть змогу спростити реалізацію великих проєктів, особливо в нових для країни галузях.
Альона Лебедєва звертає увагу на те, що подібний механізм здатен сприяти не лише залученню іноземних компаній, а й розширенню участі місцевого бізнесу в міжнародних виробничих ланцюгах. Водночас його ефективність залежатиме від умов фінансування, прозорості відбору проєктів і розподілу відповідальності між партнерами.
«Для Узбекистану важливо, щоб іноземні інвестиції приводили не лише до появи нових підприємств, а й до розвитку національної промислової бази. Участь місцевих компаній у спільних проєктах відкриває можливості для передачі технологій, освоєння нових виробничих процесів і підвищення кваліфікації фахівців. Однак державна підтримка має бути спрямована насамперед на економічно обґрунтовані проєкти, здатні працювати й розвиватися в довгостроковій перспективі», – зазначає Лебедєва.
Головне питання – швидкість практичної реалізації
Попри потенційні переваги, перехід до моделі plug and play передбачає певні ризики для держави. Підготовка промислових майданчиків потребує попередніх інвестицій в інженерні мережі, дороги та енергетичну інфраструктуру. Якщо прогнозований попит не виправдається, частина об’єктів може залишитися незатребуваною, а витрати на їх створення – не окупитися.
Тому ключового значення набуває не лише швидкість адміністративних процедур, а й якість планування. Для успішного застосування моделі необхідно враховувати потреби конкретних галузей, доступність кваліфікованих кадрів, транспортні можливості регіонів і перспективи збуту майбутньої продукції.
Крім того, потрібно буде визначити, наскільки широко новий підхід застосовуватиметься за межами окремих пріоритетних проєктів. Наразі йдеться про оголошену модель роботи з інвесторами, а її практичні результати можна буде оцінити після запуску підготовлених майданчиків і реалізації перших виробничих проєктів.
За оцінкою Альони Лебедєвої, перехід до подібного механізму відображає ширші зміни в міжнародній конкуренції за промисловий капітал. Компанії дедалі частіше оцінюють інвестиційні майданчики з погляду не лише вартості ресурсів і податкового навантаження, а й передбачуваності строків реалізації проєкту.
За таких умов конкурентоспроможність Узбекистану залежатиме від здатності перетворити заявлені переваги на дієву систему. Якщо підготовлені майданчики справді дадуть змогу підприємствам швидше переходити від інвестиційного рішення до виробництва, країна отримає додатковий інструмент залучення капіталу в промисловість. В іншому разі нова модель ризикує залишитися ще одним механізмом інвестиційного стимулювання, ефективність якого буде обмежена складністю практичної реалізації.